Попри те, що тернополянка Олександра Ситник ще 20
років тому не думала, що захопиться вишивкою, всі картини у своїй квартирі вона
«намалювала» з допомогою голки і ниток.
Помешкання тернополянки Олександри Ситник нагадує
міні-музей, адже скрізь на стінах – вишиті господинею ікони, міські та сільські
пейзажі, натюрморти, на диванах – подушечки, на меблях – доріжки та серветки. А
ще пані Олександра має цілу колекцію вишитих сорочок. Вражає вишуканий смак
цієї жінки та її вміння творити ексклюзивні речі. Її умілі руки вміють не лише
вишивати, а й шити і в'язати. Старий одяг вона може перетворити на оригінальний
і стильний. Каже, що всі жінки в її роду займалися рукоділлям. Бабуся вишивала
шовком просто неймовірно делікатні речі.
Вишиває вже 20 років
Олександра Ситник за фахом лікар-бактеріолог. Вона
закінчила Київський медичний інститут ім. О. Богомольца. Згодом працювала на
Прикарпатті. Вже майже 30 років працює в Тернопільській міській дитячій
лікарні. Захистила кандидатську роботу. А ще вона – мама двох синів. Старший
разом із дружиною живе в Києві, а молодший – у Франції.
Для пані Олександри вишивка – це хобі. Жінка знає
чимало різноманітних технік, проте їй до вподоби опановувати нові у Школі
борщівської народної вишивки. Вже рік є учасницею творчого об’єднання
«Берегиня», долучається до різноманітних вишивальних проектів.
– Я ніколи не думала, що колись буду вишивати, – каже
Олександра Ситник. – Якби мені хтось 20 років тому сказав, що я буду це робити,
не повірила б нізащо.
Вміє шити і в'язати
І бабуся, і мама Олександри Ситник зналися на
рукоділлі.
– Моя бабця шила, вишивала, в’язала, – каже
співрозмовниця. – Це вміла робити і моя мама. До того ж вона гарно малювала. Я,
дві сестри, бабця, мама і тато жили у селі на Житомирщині, хоча батьки родом із
Поділля. Моя старша сестричка Неля навчила мене в'язати з четвертого класу.
Відтоді Олександра Ситник сама собі в’язала одяг, адже
їй подобалось носити речі, створені власноруч. Тож коли наступили скрутні часи
і не було де купити вбрання, вона знаходила тканину, робила викрійки з журналу
Burda і шила собі та своїм дітям.
– Якось мені до рук потрапив журнал Burda з вишивкою
хрестиком, коли я це побачила, то захотіла вишити собі дві подушечки і картини
«Пори року», – розповідає пані Олександра. – Відтоді й почалося моє захоплення
вишивкою. В той час з’явилися італійські та польські журнали з вишивкою. Все
було таким цікавим, так хотілося цього.
Створила стильні пейзажі
Розпочавши з подушечок і картинок, невдовзі
тернополянка взялася за великі міські пейзажі та сорочки.
– Коли ти береш в руки борщівську сорочку і бачиш
скільки там різних технік, то самій хочеться це відтворити, – стверджує вона. –
Я почала цим цікавитись, збирала відповідну літературу. Зараз дуже допомагає
Інтернет та живе спілкування з дівчатами із «Берегині».
У доробку Олександри Ситник серія міських пейзажів за
дизайном харківської фірми «Нова Слобода». Щоб вишити одну таку картину, жінка
витрачала до двох місяців. Наразі її новим захопленням стали сорочки.
– Спочатку я вишила собі сокальську сорочку, – каже
вишивальниця. – При цьому, якщо рукав я брала із журналів, то перед намалювала
собі сама. В одній книжці мене вразило дерево життя, вишите на весь рукав, але
з тієї фотографії неможливо було його відшити, тому я розробила схему
самостійно.
Вишиває колекцію сорочок
Потім жінці захотілося створити собі буденну сорочку,
проте вона вийшла яскрава, з мережкою. Відтак Олександра Ситник вишила святкову
сорочку своєму чоловікові Сергієві та прикрасила йому кілька лляних сорочок на
щодень. Рукотвори жінки носить і її племінниця.
– Не знаю, як так сталося, але відколи в Інтернеті я
побачила сорочки на конопляному полотні, мені щось перемкнуло і захотілося мати
й собі таку автентичну сорочку, – розповідає тернополянка. – Я ношу конопляні
сорочки із великим задоволенням. Від них іде особлива енергетика, тому й не
дивно, що почуваєшся по-іншому. Вони мені гріють душу.
У колекції Олександри Ситник є полтавська (гадяцька)
сорочка, вишита синіми нитками на конопляному полотні, а також борщівська,
буковинська, сокальська. Жінка мріє вишити сорочки різних регіонів. Їй цікаво
зробити це, адже в них поєднані різні техніки та колористика. Наразі
тернополянка мережить сорочку. Схему із пташками намалювала сама, а квіти взяла
з книжки «Буковинська цирка».
– Вишивка для мене – це віддушина, своєрідний релакс,
– каже пані Олександра. – Коли я рахую хрестики і слідкую за тим, що вишиваю,
то відволікаюсь від негативних думок. Вишивати треба лише в хорошому настрої.
Це своєрідна медитація.
Немає коментарів:
Дописати коментар