вівторок, 20 грудня 2011 р.

Фестиваль "Червона рута-2011 (Київ)"




На цьому фестивалі брала участь мешканка Потіївки Наталя Бадюк, де вона виконала сольну пісню у жанрі українського автентичного фольклору. За свій виступ Наталя була нагороджена грамотою.

КУДИ ЩЕЗЛО МАЙНО...

агрофірми «Прогрес» у селі Потіївка, яке належить до комунальної власності Радомишльської районної ради повинно дати відповідь районне контрольно-ревізійне управління. За словами голови районної державної адміністрації І Харитончука на апаратній нараді 12 грудня у господарстві « порозбирали виробничі приміщення, вирізали весь метал, здали по низьким цінам худобу…». Саме тому за завданням прокуратури КРУ має провести детальну перевірку діяльності керівництва агрофірми.

http://radomyshl-city.net.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=157:2011-12-13-00-23-19&catid=31:novivimista&Itemid=50

У Вікіпедії створено нову статтю про відомого потіївця

http://uk.wikipedia.org/wiki/Савченко_Юрій_Васильович

середа, 7 грудня 2011 р.

Дорогие друзья!
О невосполнимой утрате и героизме своего земляка, Василия Ивановича
Мартыненко я узнал, будучи в тоже время в Афганистане, проходя службу в 103
ВДД, командиром 105 озрадн в звании-майора.
Если бы я узнал немного раньше, до выхода Указа о посмертном награждении
орденом Красной Звезды, его подвиг был-бы отмечен Звездой Героя Советского
Союза. Как наши десантники- Чепик и Мироненко.
Об этом сожалело и командование 108 МСД, после разбора хода боевых
действий с непосредственными участниками по этому эпизоду, после поправки от
тяжелого ранения подполковника Горобець - нач. артиллерии МСП , при котором
связистом был Мартыненко. Вынося его раненного, снова попал под обстрел
снайпера, который пытался добить командира,но Василий закрыл его своим телом
и этим спас ему жизнь, пожертвовав своей.
В 108 МСД еще не работала своя типография, но по просьбе командования,
дивизионная газета десантников напечатала "листки- молнии" для мотострелков,
тиражом в 20 тысяч экземпляров, для рассылки во все воинские части
дислоцируемые в Афганистане в воспитательных целях. Несколько экземпляров я
передал родным и в Потиевскую школу, где они хранятся и сейчас.
Это была первая операция, где погибло 150 человек и тогдашние руководители
страны всех уровней не смогли правильно оценить ни трагедии, свалившейся на
страну, ни героизма беспрекословно участвующих военнослужащих, с честью
исполняющих принятую воинскую присягу.
На Украине свято чтят память своих героев и я своими посильными действиями
тоже принял участие в этом процессе. К 65-летию Великой Победы в ВОВ и 30-
летию подвига Мартыненко и его 50-ти летию приурочил ряд действий на моей
малой Родине - Потиевке, основной целью которых, хотел почтить память и
подвиги защитников Отечества всех поколений и своего боевого побратима,
земляка, оказавшегося одновременно со мной за тысячи километров от дома с
миссией воина - интернационалиста.
Сегодня открывая памятный Пьядестал на улице названной в честь нашего
земляка, мы и далжны ходатайствовать о присвоении звания Героя Украины,
Мартыненко Василию Ивановичу ,и в этом нам будет помогать присутствующий
народный депутат.
Но как бы не развивались события - Василий Иванович в наших сердцах уже
ГЕРОЙ - с первых дней своего бессмертного ПОДВИГА.
Я очень горд и благодарен жителям Потиевки за человеческую ПЕЧАЛЬ,
ГОРДОСТЬ и ПАМЯТЬ!
Всецело поддерживаю инициативу односельчан об открытии В. И. Мартыненко
памятника в парке Славы и добавления к существующему названию Потиевской
средней школы, "имени Героя Советского Союза Бугайченка и Героя Украины
Мартыненко".
Желаю всем добра, счастья, крепкого здоровья, благополучия и чистого неба над
головой.
С искренним уважением, Владимир Савицкий!
10 июля 2011года

вівторок, 6 грудня 2011 р.

Леонід Володимирович Тимошенко

Кандидат історичних наук, професор всесвітньої історії. Декан історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Я. Франка.

Народився 1. 06. 1955 р. в с. Потіївка Радомишльського району Житомирської області, де здобув неповну середню освіту. У 1970-1974 рр. навчався у Київському індустріальному технікумі, у 1974-1979 рр. працював робітником на Київському азбестоцементному комбінаті (у 1975-1977 рр. служив у війську). У 1978 – 1983 р. навчався на історичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Шевченка, який закінчив з відзнакою (спеціалізувався по кафедрі історії слов’ян).

У 1983 р. отримав скерування в Дрогобицький державний педінститут ім. І. Франка (тепер – університет), працював асистентом кафедри історії КПРС. У 1986-1988 р. навчався в аспірантурі Київського університету ім. Т. Шевченка, у 1988 р. захистив кандидатську дисертацію. З 1988 р. працював старшим викладачем і доцентом кафедри історії КПРС (пізніше – кафедри політичної історії, пізніше – кафедри історії України) Дрогобицького педінституту. З 1992 р. – доцент кафедри загальної історії історичного факультету, викладав курс історії стародавнього світу. У 1995 – 1988 р. навчався в докторантурі КДУ ім. Т. Шевченка (кафедра історії стародавнього світу та середніх віків). У 1997 р. був обраний завідувачем кафедри всесвітньої історії Дрогобицького педінституту, у 2005 р. отримав вчене звання професора по цій же кафедрі. З 1.10.2005 р. – декан історичного факультету. З 1.09.2006 р. – зав. кафедри методики історії та спеціальних історичних дисциплін (з 1.09.2007 р. – кафедри давньої історії України та спеціальних історичних дисциплін). На новій кафедрі читає курси: джерелознавство, основи історичних наукових досліджень, два спецкурси (з історії церкви XVI-XVII ст., ранньомодерної України).

Підготував сімох кандидатів історичних наук в аспірантурі історичного факультету ДДПУ ім. І. Франка. Є керівником трьох аспірантів. Головний редактор наукового щорічника «Дрогобицький краєзнавчий збірник».

Стажувався в Центральному державному історичному архіві України у м. Львові, Львівському відділенні Інституту української археографії та джерелознавства НАН України, Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Інституті історії Жешувського університету (Польща); Інституті історії Люблінського університету ім. М.-К. Склодовської (Польща). Читав лекції в Українському католицькому університеті (м. Львів), Івановському державному університеті (Росія), Університеті Париж – 1 Сорбона Пантеон (Франція) (програма професор – гість, березень 2010 р.).

Брав участь у близько 100 наукових конференціях різного рівня, в тому числі й за кордоном. Автор близько 300 наукових та навчально-методичних праць (книг, статей, рецензій, оглядів, повідомлень, передмов до книг, заміток), близько 50 науково-популярних краєзнавчих розвідок. Сфера наукових інтересів – історія церкви XVI-XVIII ст., історія Дрогобича, краєзнавство Прикарпаття, краєзнавство Київського Полісся (в тому числі історія Потіївки і Радомишля), спеціальні історичні дисципліни (архівознавство, сфрагістика, геральдика, генеалогія, родоводи).

Член Українського геральдичного товариства, Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (з березня 2007 р. – голова Дрогобицького осередку), Українського історичного товариства, Товариства дослідників Волині, Науково-культурологічного товариства «Бойківщина», керівник Дрогобицької філії Інституту Центрально-Східної Європи. Нагороджений відзнаками Міністерства освіти України: «Відмінник освіти України» (2000 р.) і «За наукові досягнення» (2005 р.).

Основні наукові праці. Книги: “З історії уніатської церкви на Київщині (XVI – XIX ст.)” (Київ, 1997); “Потіївка та її околиці в XVI-XIX ст.” (Дрогобич, 2000); “Бібліографія Дрогобича” (Дрогобич, 2002); “Нариси з історії давнього Дрогобича” (Дрогобич, 2003); “Берестейська унія 1596 р. Навч. посібник” (Дрогобич, 2004); “Нариси з історії Потіївки та її околиць в XVII-ХХ ст.” (Дрогобич, 2005); «Нариси з історії Дрогобича. Від найдавніших часів до початку ХХІ ст. / Наук. ред. Л. Тимошенко» (Дрогобич, 2009); «Церква і парафія Святої Трійці у Дрогобичі (до 200-річчя відновлення парафії у центрі міста)» (Дрогобич, 2008, співавтори В. Пограничний, Ю. Стецик)..

Статті: Радомишльський архів уніатських митрополитів // Записки Наукового Товариства Шевченка / Комісія спеціальних історичних дисциплін. – Т.240. – Львів, 2000. – С.72-85; Василіянські життєписи митрополитів Михайла Рагози, Іпатія Потія та Йосифа Рутського з Віленського монастиря Святої Трійці // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип.V. – Дрогобич, 2001. – С.97-109; Осецька шляхта: причинки до історії давнього поліського роду // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. – Ч.2. – Біла Церква, 2001. – С.89-98; Архів уніятських митрополитів: до історії вивезення з України // Київська Церква. Альманах християнської думки/ Видання ЧСВВ. – Львів, 2001. – № 2-3 (13-14). – С.157-159; Архіви уніатської церкви – джерельна база дослідження краєзнавства Правобережжя XVI-XVIII ст. // Студії з архівної справи та документознавства / Держкомархівів України. – К., 2003. – Т.10. – С.12-16; Життєпис та діяльність Перемишльського єпископа Михайла Копистенського // Київська старовина. Науковий історико-філологічний журнал. – К., 2003. – № 1. – С.132-156; Нові джерельні свідчення про герб Дрогобича // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип.VIII. – Дрогобич, 2004. – С.414-423; Єпископ Кирило Терлецький: родовід і початок духовної кар’єри // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип.ІХ. – Дрогобич, 2005. – С.202-213; Архів греко-католицьких митрополитів // Українська архівна енциклопедія. – А-Г. Робочий зошит. – К., 2006. – С.46-47; Архів уніатських митрополитів // Українська архівна енциклопедія. – А-Г. Робочий зошит. – К., 2006. – С.65-67; Іван Франко – знавець історії ранньомодерної церкви // ЗНТШ. – Т.250. – Львів, 2005. – С.338-355; “Жаль намъ души и сумненья вашей милости” (київський митрополит Онисифор Дівочка перед викликами часу) // ДКЗ. – Вип.Х. – Дрогобич, 2006. – С.149-165; Духовенство дрогобицьких церков XV-XVIII ст.: особовий склад, душ пастирська та мистецька праця // ДКЗ. – Вип.Х. – Дрогобич, 2006. – С.221-240; Інвентар Дрогобицького староства 1568 р. // ДКЗ. – Вип.Х. – Дрогобич, 2006. – С.519-570 (у співавторстві з І.Смутком); Iwan Franko (1856 – 1916) // Złota księga historiografii lwowskiej XIX i XX wieku / Pod red. J.Maternickiego przy współpracy L.Zaszkilniaka. – Rzeszów: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2007. – S.241-252; Anton Petruszewicz (1821 – 1913) // Złota księga historiografii lwowskiej XIX i XX wieku / Pod red. J.Maternickiego przy współpracy L.Zaszkilniaka. – Rzeszów: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2007. – S.121-130; Stauropigija bractw cerkiewnych i geneza unii brzeskiej // Kościoły wschodnie w Rzeczypospolitej XVI-XVIII wieku. Zbiór studiów / Red. Andrzej Gil. Lublin: Instytut Ewropy Srodkowo-Wschodniej, 2005. – S.237-250; M.S.Hrushewsky, Spiritual Ukraine (A compendium of works). In Ukrainian. Compled and appended by Ihor Hyrych, Oksana Dzyuba and Vasyl Ulyanovski. Kyiv: Lybid Publishers, 1994. 560 p. // The Ukrainian Quarterly. A journal of Ukrainian and international affairs. – New York, 1995. – Vol.51. – N 2-3. Р.271-272; Obrona ziem zachodno-ukraińskich i południowo-polskich pred Tatarami w latach 1240-1241 // Szkice Legnickie. – XXIII. – Legnica, 2002. – S.17-38; Берестейські церковні собори у жовтні 1596 р.: підготовка, склад учасників та провідники // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). – Вип.7. – К.: Інститут історії НАНУ, 2007. – С.141-166; Ставропігія церковних братств у контексті Берестейської унії. Історіографічний аспект // Confraternitas. Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича / Відп. редактор М.Крикун. – Львів, 2006-2007 (Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник наук. праць. Вип. 15 / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України). – С. 250-267; Криза церковного життя Київської православної митрополії наприкінці XVI ст.: інтерпретації істориків і свідчення джерел // ДКЗ. – Т.ХІ-ХІІ. – Дрогобич, 2008. – С. 96-116; Заповіти, смерть і поховання Кирила Терлецького // ДКЗ. – Т. ХІ-ХІІ. – Дрогобич, 2008. – С. 467-483; Берестейські церковні собори у жовтні 1596 р.: дійові особи та виконавці // Die Union von Brest (1596) in Geschichte und Geschichtsschreinbung: Versuch einer Zwischenbilanz. Materialien des Internationalen Forschungsgesprachs der Stiftung PRO ORIENTE zur Braster Union Drittes Treffen: Lviv, 21-23. August 2006 und des…/ Herausgegeben von Johann Marte und Oleh Turij. – Lviv, 2008. – P. 168-193; Князь В.-К. Острозький і укладення Берестейської унії // Наукові записки. Історичні науки / Національний університет «Острозька академія». – Вип. 13: Матеріали міжнародної наукової конференції «Князь Василь-Костянтин Острозький в історії України та Європи» 15-17 жовтня 2008 року. – Острог, 2008. – С. 105-127; Від Мичеська до Радомишля (трансформація давньоруського містечка в ранньомодерне місто – маєток Печерського монастиря) // Україна від епохи УНР до початку ХХІ століття. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції, присвяченої 125-річчю від дня народження І. А. Фещенка-Чопівського (20-22 січня 2009 року, м. Житомир). – Житомир: М. Косенко, 2009. – С. 107-118 (Науковий збірник «Велика Волинь». – Вип. 41 / Гол. ред. М. Ю. Костриця); Діяльність єпископа Кирила Терлецького на уряді Луцько-Острозької кафедри // Studia z dziejów i tradуcji metropolii kijowskiej XII – XIX wieku / Red. A. Gil / Studia i materiały do dziejów chresćijaństwa wschodniego w Rzeczypospoilitej. – T. 5. – Lublin, 2009. – S. 193-211; Православний схід Європи в описах італійського гуманіста Джованні Ботеро (кінець XVI ст.) // Res Historyka / Uniwersytet Marii Curie-Skłodowskiej / Red. Henryk Gmiterek. – T. 27. – Lublin, 2009. – S. 31-41; Князь Васіль-Канстанцін Астрожскі і брацкі рух у Кіеускай мітраполіі (апошняя трэць XVI – пачатак XVII ст.) // Исследования по истории Восточной Европы / Научный сборник / Государственное учреждение образования «Республиканский институт высшей школы». – Минск: РИВШ, 2009. – С. 186-200; Руські церкви/парафії в конфесійній структурі і сакральній топографії багатокультурного Дрогобича (XVI – XVIII ст.) // Fasciculi Musei Regionalis Brzozoviensis. – Nr 4. – Brzozów, 2009. – S. 51-63; Брестская уния 1596 г. в контексте этноконфессионального и культурно-исторического развития Речи Посполитой второй половины XVІ – первой трети XVII в. // Сравнительное изучение религиозных традиций: Россия, Восточная Европа, постсоветское пространство. Сборник авторских программ и материалов учебных курсов. – Иваново, 2010. – С. 191-206; Prince Konstanty Wasyl Ostrogski and the “Single-Faith” Muskovy // On the Border of the Worlds. Essays about the Orthodox and Uniat Churches in the Modern Period / Edited by Andrzej Gil and Witold Bobryk / Akademia Podlaska, Instytut Europy Srodkowo-Wschodniej. – Siedlce-Lublin, 2010. – P. 113-145; Князь В.-К. Острозький – видатний релігійний діяч Центрально-Східної Європи // Pogranicze. Rocznik naukowy. – Lublin, 2009. – Т. 3. – S. 227-256;

Рецензії: Перше поунійне півстоліття в Україні (Волинь та Київщина) мовою документальних джерел // Архіви України. Науково-практичний журнал / Держкомархівів України. – К., 2002. – № 1-3. – С.34-45; Міське право України на тлі жанрово-стилістичного “безправ’я”: Тетяна Гошко. Нариси з історії магдебурзького права в Україні. XIV – початок XVII ст. Львів: Афіша, 2002 // Український гуманітарний огляд / Національний університет “Києво-Могилянська Академія”. – К., 2003. – Вип.9. – С.151-163; Lorens B. Bractwa cerkiewne w eparchii przemyskiej w XVII – XVIII wieku. – Rzeszów: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2005. – 336 s. // ДКЗ. – Вип.ІХ. – 2005. – С.572-580; Тетяна Шевченко. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверти XVI – середини XVII ст. – Львів: Свічадо, 2005. – Серія: Studia rationis 1. – 340 c. // Записки НТШ. – Львів, 2006. – Т.251. – С.663-670; М.В.Дмитриев, Л.В.Заборовский, А.А.Турилов, Б.Н.Флоря. Брестская уния 1596 г. и общ.-полит. борьба… Ч.2. М., 1999 // Український історичний журнал. Науковий журнал / НАН України. – К., 2004. – № 1. – С.133-136; Aurea mediocritas російського унієзнавства: зміна парадигми чи реанімація старих концепцій? // Український гуманітарний огляд. – Вип.11. – 2005. – С.104-120; Historiografia unii brzeskiej na przełomie stulieci: próba porównawczej recenzji monografii o. Borysa Gudziaka i Michaiła Dmitriewa // Rocznik Instytutu Europy Srodkowo-Wschodniej. – Lublin: Instytut Ewropy Srodkowo-Wschodniej, 2005. – R.3. – S.206-221; Вирський Д. Околиця Ренесансу: річпосполитська історіографія України (XVI – середина XVII ст.). – К.: Інститут історії України НАН України, 2007. – У 2-х ч. – Ч.1. – 326 с.; Ч.2 (Додатки). – 175 с. // ДКЗ. – Т. ХІ-ХІІ. – Дрогобич, 2008. – С. 668-675; Пояснювальні параграфи до історії української церкви // Український гуманітарний огляд. – Вип. 13. – К., 2008. – С. 115-132; Чи треба досліднику «все розгледіти і до всього додивитися»: (З приводу відповіді Валерія Ластовського на мою рецензію) // Український гуманітарний огляд. – Вип. 14. – Київ: Критика, 2009. – С. 206-209.

Література про вченого: Галів М. Полудень віку у професора Тимошенка // Франківець. – 2005. – 3 червня; Пастух Р. Потіївські старожитності (Щоб «накопати» фактів про своє рідне село, вченому довелося добряче попотіти) // Мій Дрогобич. – 2005. – 19 травня; Стратонович С. Дослідження минувшини Потіївщини // Зоря Полісся. – 2006. – 2 вересня; Гольберг Л. Задля збереження унікальних пам’яток історії в Дрогобичі необхідний історико-культурний заповідник [Розмова з Леонідом Тимошенком] // Львівська газета. – 2006. – 5 жовтня; Історичний факультет Франкового університету в Дрогобичі (1940 – 2007): ювілейна книга до 15-річчя відновлення факультету / Ред. Кол. Л. Тимошенко (гол. Ред.), В. Здоровенко та ін. – Дрогобич, 2007. – С. 58-60.

пʼятниця, 25 листопада 2011 р.

ШАНОВНІ ДРУЗІ!

26 листопада, вся Україна й увесь світ вшановуватимуть пам'ять мільйонів жертв Голодомору 1932-1933 років.

Це безпрецедентний злочин у світовій історії. Бо штучний голод був спрямований не лише на фізичне знищення українців. Комуністичний режим прагнув позбавити українську націю її волелюбного духу, її ідентичності, зламати їй хребет. Поставити знесилених голодом, страхом та відчаєм українців на коліна. Стерти генетичну пам'ять народу. Викорінити навіть думки про свободу та власну державу.

Мільйони загиблих. Десятки мільйонів ненароджених. Понівечені людські долі. Виснажена душа українського народу. Немислимий масштаб цієї трагедії. Ім'я їй - Голодомор. Її суть - геноцид.

Україна та світ схиляють голову у скорботі.

Ми не забули.

Ми пам'ятаємо.

субота, 5 листопада 2011 р.

Інформація з книги Жагала Віктора "Расчищая путь пехоте".

7 декабря 1943 года противник, сосредоточив накануне в районе Черняхова крупную ударную группировку войск, внезапно атаковал позиции 30-го стрелкового корпуса генерала Г. С. Лазько, вклинился в его боевые порядки и ударом в направлении на Малин вышел в. тыл соединениям 15-го стрелкового корпуса генерала И. И. Людникова. Вся 60-я армия попала в тяжелое положение, над ней нависла реальная угроза окружения.

3-я гвардейская легкоартиллерийская бригада, по-прежнему находившаяся в подвижном артиллерийском резерве армии, за сутки до этого была сосредоточена юго-восточнее Коростеня. Полки бригады закрепились на позициях в готовности поддержать огнем изготовившиеся к наступлению стрелковые части. Атака вражеской обороны была намечена на утро 7 декабря.

В восемь часов вечера 6 декабря на мой наблюдательный пункт прибыл мотоциклист с офицером связи из штаба артиллерии армии. Офицер вручил мне письменное распоряжение, которым предписывалось не позднее 2 часов ночи сосредоточить бригаду в районе Устиновка, Фортунатовка, 1а мне к 24.00 прибыть за получением задания в местечко Потиевка лично к командарму Черняховскому.

Как только офицер уехал, я вызвал всех командиров полков и их замполитов, а сам вместе с начальником штаба гвардии подполковником Маградзе сел за карту. Когда все прибыли, мы уже успели проложить маршруты движения частей, подготовили боевое распоряжение, проинструктировали начальника разведки бригады гвардии капитана Ф. Т. Губского о его действиях по разведке маршрутов движения.

Гвардии подполковникам Бутко, Артеменко и гвардии майору Тыквачу было приказано выслать каждому по своему маршруту разведку и приступить немедленно к выполнению приказа.

В полночь на своем «виллисе» выехал в Потиевку. Добрались очень быстро. Непроглядная темень и какая-то мертвящая тишина настораживали. Я уже было подумал, что [161] штаб армии убыл отсюда, как вдруг совсем рядом замигал электрический фонарик. От забора отделилась фигура часового. Оказалось, что мы остановились прямо у нужного нам дома. Во дворе стоял танк, несколько «виллисов», радийная машина. В ней за плотно закрытой дверью попискивали радиостанции.

На душе, как говорится, отлегло. Иду к калитке и у самого забора почти сталкиваюсь с адъютантом командарма капитаном А. И. Комаровым.

— Вас ждут, товарищ подполковник, проходите, — сказал адъютант и помог мне в кромешной темноте отыскать дверь.

В хате было тепло и светло. В небольшой комнатке у аппаратов хлопотали связисты. Множество телефонов, несколько работающих радиостанций. Открыв следующую дверь, я вошел в большую комнату и сразу же увидел генерала Черняховского. Он сидел за столом, стоявшим посередине украинской светлицы.

Увидев меня в проеме двери, командарм встал, вышел навстречу, пожал мне руку и коротко бросил:

— Ну, дорогой, выручай! — Тут же, взяв меня за локоть, подвел к столу, на котором была разостлана рабочая карта, и вкратце обрисовал обстановку, создавшуюся на малинском направлении: — Северо-западнее Радомышля крупные силы пехоты немцев при поддержке 300 танков прорвали оборону наших войск на рубеже Фасовка, Каменный Брод, Марьяновка, Горбулев, Торчин. Они стремятся развить успех в северо-восточном направлении, овладеть городом Малин, а оттуда двинуться к Киеву. Под ударами превосходящих по численности и боевой технике фашистских соединений наши части вынуждены отходить, ведя тяжелые арьергардные бои, подчас в полуокружении.

Генерал сделал небольшую паузу и тут же спросил:

— Где полки?

Я доложил. Черняховский попросил достать карту.

Я вынул из планшетки карту, разгладил ее на изгибах, прижал ладонями к столу, и командарм обвёл на ней кружком район, где предстояло обороняться бригаде.

— Немцы, — подчеркнул он, — обязательно сунутся сюда завтра. Непременно! Надо встретить их как следует. Снарядов не жалеть, их вам будут подвозить беспрерывно. Держаться любой ценой до моего приказа. Только я или командующий артиллерией можем снять вас с этого рубежа, понятно?

— Ясно, товарищ командарм.

— И вот еще что: соседей ни справа, ни слева не будет, [162] по крайней мере до обеда, а гитлеровцы могут появиться в любое время. Малин притягивает их сейчас как магнит. Поэтому как можно быстрее развертывайте боевые порядки и закрепляйтесь. Связь со мной и командующим артиллерией — по радио. Позывные и рабочие волны возьмите у адъютанта. Езжайте. Сейчас дорога каждая минута.

Я поспешил к двери, но в это время сзади раздался резкий прерывистый зуммер полевого телефона.

— Жагала, стой! — крикнул командарм и бросился к телефону. — У аппарата Черняховский. Слушаю вас, товарищ командующий.

Я понял: звонит генерал армии Ватутин. Выслушав его, Черняховский сказал:

— У меня, кроме бригады Жагала и танкового полка, резервов никаких нет. Жагала здесь и только что получил задачу занять оборону в районе Устиновки. Танкисты уже на месте...

Когда разговор был окончен, командарм некоторое время что-то сосредоточенно обдумывал, потом решительно сказал:

— Карту! Положение меняется. Занижайте рубеж Облитки, Детинец, Котовка. Двенадцать километров по фронту. Все населенные пункты включительно. Задача: любой ценой остановить танковую группировку немцев, движущуюся вдоль шоссе на Малин. Все остальное остается по-прежнему. Выполняйте!

Я повернулся кругом и пошел к двери. И в тот же миг над крышей дома с визгом пронеслись болванка. Потом еще и еще.

— Танки противника на окраине села, товарищ командующий! — доложил адъютант Комаров.

Черняховский невозмутимо спросил:

— Связь с войсками с нового КП готова?

Вид командарма меня поразил. Ни един мускул не дрогнул на его лице. Получив от адъютанта положительный ответ насчет связи, он спокойно произнес:

— Поехали, Комаров. Снять связь и — по машинам!

Я быстро выскочил из дома. Тридцатьчетверка, стоявшая во дворе, была уже на улице, поджидала командарма. На окраине шел бой с несколькими прорвавшимися в Потиевку вражескими танками. Шаповаленко и шофер ждали меня в «виллисе», двигатель которого работал на малых оборотах. Огородами, с потушенными фарами выбрались из Потиевки на дорогу, ведущую в Установку, до которой было около десяти километров. Там, по моему указанию, [163] Маградзе должен был разместить штаб бригады и развернуть командный пункт. На окраине Потиевки попали под ливень трассирующих пуль. Нас обстреляли вражеские самолеты. Это было поистине потрясающее зрелище: темная, как нефть, ночь и сотни разноцветных жучков-пуль, со свистом проносившихся мимо...

Все, к счастью, обошлось благополучно. Правда, фанерная кабина «виллиса» в верхнем заднем углу оказалась пробитой в двух местах. Но мы заметили это позже.

Мне казалось, что шофер ведет машину слишком медленно, и я всю дорогу просил его ехать быстрее. На окраине Устиновки меня уже ждали командиры полков, за ними — колонны приготовившихся к движению подразделений.

середа, 28 вересня 2011 р.


Звіти командирів і комісарів партизанських загонів Радомишльського, "Смерть фашизму", ім. М. С. Хрущова, ім. В. І. Чапаєва, Чеповичського, Червоного, партизанського загону особового призначення під командуванням С. І. Ксензова до штабу з'єднання українських кавалерійських партизанських загонів про бойові дії та партійно-політичну роботу за період їх діяльності. План проведення політбесід.
ЦДАГО України, ф. 66, оп. 1, спр. 16, арк. 53-54.

четвер, 22 вересня 2011 р.

Листівка


1942 рік. Листівка Радомишльського підпільного комітету з призовом «Червоні партизани та партизанки! Вперед до розгрому ворога!», яка розповсюджувалась на території Радомишльського, Потіївського, Коростишівського та Брусилівського районів Житомирської області. ф. П-2668, оп.2, спр.9

Благодійна акція «Вшануймо матір»

У селі Потіївка Радомишльського району вшановували матерів-героїнь. 30 жінок, які, згідно указу Президента України, носять це почесне звання, окрім обов’язкових державних пільг, отримали подяки та цінні подарунки від депутата Житомирської обласної ради Володимира Пехова. Благодійна акція «Вшануймо матір» і вручення подарунків жінкам, які цьогоріч отримали почесне звання «Мати-героїня» відбулися за сприянням депутата обласної ради Володимира Пехова.
Тетяна Кривенко -голова благодійного фонду «Рідний дім»: "Визначна подія для мене особисто і для депутата обласної ради Пехова В.А. Це зустріч з мамами- героїнями…. До людей".
Галина Скороход – мати 5-ох дітей: "Не легко було виростити і виховати їх усіх, але вона змогла і з гордістю пишається тим. Сьогодні жінка дякує обласному депутату за підтримку і бажає йому здоров`я."
Галина Скороход, мати-героїня: "В нашій державі щоб він працював, щастя йому, здоров`я, а також щоб він на благо наших людей працював і хай йому буде все добре".
Слова вдячності висловив і місцевий селищний голова
Володимир Майструк, голова Потіївської сільської ради: "І я завдячую всім тім і депутату обл.. ради В.А Пехову і голові райдержадміністрації за те, що вони приділяють свою увагу людям і сільським трудівникам".
Цього ж дня від депутата було передано набір необхідного медичного матеріалу для місцевої лікарні.

Автор Д.Ткаченко, П'ятниця, 16 вересня 2011 року.

середа, 3 серпня 2011 р.

Відомий потіївець Андрій-Аскольд Климчук


Український історик, журналіст, поет і письменник.
Народився 12 грудня в Рівному. Дитинство пройшло в містечку Потіївці на Житомирщині.
Сфера наукових досліджень:
• історія архівної, бібліотечної та музейної справи на Україні;
• історія української пошти та філателії;
• історія Великої Волині;
• історія Рожнятівщини (Івано – Франківська обл.);
• історія національно – визвольної боротьби та Українського Національного Комітету.
Удостоєний звання «Лідер народної довіри» від редакції журналу «Музеї України». Громадсько – політична діяльність: Голова Рівненської обласної молодіжної громадської організації «Рівненський Молодіжний Конгломерат» (з 2009 р. ). Голова Просвітнього Відділу Міжрегіональної Асоціації Молодіжних громадських організацій «Український Національний Комітет» (з 2009), член Президії Міжрегіональної Асоціації Молодіжних громадських організацій «Український Національний Комітет» (з 2008 –го р.). Голова Конкурсної комісії літературного конкурсу для молоді «Я – українець, я – патріот» (2009 – 2010 рр.).
Редактор Інтернет версії часопису «Галфілвісник» (http://www.halphilvisnyk.boom.ru/) (2003 – 2004 рр.).
Редактор Інтернет часопису «Український збирач» (http://www.ukr-zbyrach.boom.ru/) (2004 – 2005).
Від 2010 року ведучий рубрики «Крок назад» в часописі «Мистецькі грані» та ІТ – менеджер Творчого об'єднання «Мистецькі грані».

Джерело:
http://vlaskor.net/blogs/827/

вівторок, 2 серпня 2011 р.

де читають блог Потіївка( кількість заходів на сторінки блогу):

Загальна історія переглядів
4 212

Україна 3 048


Росія 495


Чеська республіка 107


США 77


Німеччина 57


Іспанія 26


Нідерланди 23


Узбекистан 19


Латвія 16


Франція 14

четвер, 28 липня 2011 р.

В селі Потіївка встановили меморіал Василя Мартиненка.

Афганська війна закінчилася понад 20 років тому, але загиблих героїв продовжують вшановувати і дотепер, зокрема, відкриваючи меморіальні дошки і пам’ятники воїнам-інернаціоналістам.

Так, в селі Потіївка Радомишльського району іменем односельця Василя Мартиненка, який загинув в Афганістані, назвали одну з вулиць, де в пам'ять про героя встановили і меморіал.

Василю Мартиненку, як і більшості його побратимів, було усього дев’ятнадцять, коли довелося виконувати інтернаціональний обов’язок в далекому Афганістані. Ніхто з односельців і не думав, що спокійний і скромний хлопчина, колись стане героєм і увіковічнить свій подвиг в пам’яті людей. Він власним тілом закрив від куль свого командира, а тому став одним з перших хлопців з Житомирщини, яких в цинкових трунах везли додому.

Тому, пам’ятаючи про односельця-героя, люди почали збирати кошти на відкриття пам’ятника Василю Мартиненку, зведеного на вулиці його імені. для спорудження збирали гроші односельці, друзі. Сприяли керівники району і особливо допомагав депутат Верховної Ради України Микола Рудченко.На відкриття пам’ятника зібралися чи не уся Потіївська громада. Серед присутніх була сусідка сім ї Мартиненків Марія Федорівна Іваницька якій довелося і свого сина чекати з тієї війни, а тому жінка добре розуміє що відкриття пам’ятника Василю Мартиненку необхідна справа.

В селищі про долю командира, якого рятував Василь Мартиненко нічого не знають, але люди впевнені що подвиг односельця не був даремним.

середа, 13 липня 2011 р.

Перелік потіївців, репресованих більшовиками

Андрійчук Степан Хомович, 1892 р. н., с. Чайківка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, малописьменний, їздо­вий ощадкаси. Проживав у с. Потіївка Попів­ського р-ну Житомирської обл. Заарештований 13 жовтня 1937 р. Обвинувачувався в а.-р. агіта­ції. За постановою трійки при УНКВС по Жито­мирській обл. від 17 листопада 1937 р. ув'язнений до ВТТ на 10 років. Реабілітований у 1989 р.
Ворон Сергій Хомич, 1908 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київсь­кої губ. Українець, чл. ЛКСМУ, письменний, інст­руктор РВК. Проживав у с. Лугини Лугинського р-ну Житомирської обл. Заарештований 11 травня 1938 р. за ст. 54-2, 54-11 КК УРСР. Прокурором Лугинського  р-ну 15 квітня 1939 р. справа припинена.
Денисенко Василь Павлович, 1899 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Ки­ївської губ. Українець, малописьменний, колгосп­ник. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Жи­томирської обл. Заарештований 17 лютого 1938 р. за ст. 54-10, 54-11 КК УРСР. Потіївським РВ НКВС УРСР 9 липня 1939 р. справа припинена.
Денисенко Ольга Гаврилівна, 1893 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київ­ської губ. Українка, малописьменна, домогосподар­ка. Проживала в м. Новоград-Волинськ Житомир­ської обл. Заарештована 24 жовтня 1937 р. Обвину­вачувалася за ст. 54-12 КК УРСР. За постановою ОН при НКВС СРСР від 28 червня 1938 р. вислана до Казахстану на 5 років. Реабілітована в 1989 р.
Денисенко Федір Прокопович, 1893 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київ­ської губ. Українець, малописьменний, грабар. Проживав у м. Новоград-Волинськ Київської обл. Заарештований 13 вересня 1937 р. Обвинувачува­вся в шпигунстві на користь польської розвідки. За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 18 жовтня 1937 р. розстріляний 1 листопада 1937 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1960 р.
Довгий Максим Іванович, 1889 р. н., с. Поті­ївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київ­ської губ. Українець, малописьменний, одноосіб­ник. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну. Заарештований 16 жовтня 1930 р. Обвинувачував­ся за ст. 54-11, 54-2 КК УСРР. За постановою Судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від 13 травня 1931 р. ув’язнений до концтабору на 10 років. Ре­абілітований у 1989 р.
Довгий Михайло Іванович, 1890 р. н., с. Поті­ївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київ­ської губ. Українець, неписьменний, незаможник. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Київсь­кої обл. Заарештований 20 лютого 1933 р. Обвину­вачувався в причетності до к.-р. повстанської ор­ганізації. За постановою Судової трійки при Коле­гії ДПУ УСРР від 28 квітня 1933 р. ув’язнений до концтабору на 5 років. Реабілітований у 1960 р.

Долгий-Довгий Конон Юхимович, 1906 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, малописьменний, одно­осібник. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Житомирської обл. Заарештований 17 вересня 1938 р. Обвинувачувався за ст. 54-6, 54-11 КК УРСР. За постановою трійки при УНКВС по Жи­томирській обл. від 3 листопада 1938 р. розстріляний  4 листопада 1938 р. у м. Житомир. Реабіліто­ваний у 1989 р.
Забродський Степан Матвійович, 1891 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київ­ської губ. Українець, стельмах союзтрансу. Проживав у м. Житомир Житомирської обл. Заарештований 27 листопада 1937 р. Обвинувачувався за ст. 54-10 КК УРСР. За постановою трійки при УНКВС по Жито­мирській обл. від 5-6 грудня 1937 р. ув'язнений до ВТТ на 8 років. УНКВС по Житомирській обл. 31 жовтня 1939 р. справа припинена.
Ігнатенко Аврам Макарович, 1871 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, неписьменний, одноосібник. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Київської обл. Заарештований 22 березня 1933 р. Обвинувачу­вався в причетності до к.-р. повстанської організації. За постановою Судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від 28 квітня 1933 р. висланий у Північний край на 3 роки. Реабілітований у 1960 р.
Ігнатенко Іван Макарович, 1878 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, малописьменний, одноосібник. Про­живав у с. Потіївка Потіївського р-ну Київської обл. Заарештований 22 березня 1933 р. Обвинувачувався в причетності до к.-р. повстанської організації. За постановою Судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від 23 квітня 1933 р. висланий у Північний край на 3 роки. Реабілітований у 1960 р.
Ігнатенко Катерина Макарівна, 1891 р. н.,  с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київ­ської губ. Українка, малописьменна, домогосподарка. Проживала в с. Заньки  Потіївського р-ну Київської обл. Заарештована 7 лютого 1933 р. Обвинувачувалася в причетності до к.-р. повстанської організації. За по­становою Судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від 28 квітня 1933 р. вислана в Північний край на 3 роки. Реабілітована в 1960 р.
Ігнатенко Микита Трохимович, 1910 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, малописьменний, кравець артілі. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Житомирського окр. Київської обл. Заарештований 1 серпня 1937 р. Обвинувачувався в к.-р. діяльності та а.-р. агітації. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл. від 29 жовтня 1937 р. - розстріля­ний 4 листопада 1937 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1958 р.
Ковнацький Пилип Андрійович, 1894 ро­ку народження, с. Потіївка Радомишльського району Житомирської області, поляк освіта по­чаткова. Проживав у с. Дубова, колгоспник. Ко­місією при НКВС СРСР і Прокуратурі СРСР 1 грудня 1937 року засуджений до розстрілу. Вирок виконано 10 грудня 1937 року. Місце по­ховання невідомо. Реабілітований у 1964 році.
Ковнацький Марцел Янович, 1902 року народження, с. Потіївка Радомишльського райо­ну Житомирської області, поляк, освіта почат­кова. Проживав у с. Дубова, робітник радгоспу. Трійкою при УНКВС по Київській області 30 ве­ресня 1938 року засуджений до розстрілу. Ви­рок виконано 4 жовтня 1938 року. Місце похо­вання невідомо. Реабілітований у 1958 році.
Личний Петро Федорович, 1897 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, освіта початкова, заст. голови колгоспу. Проживав у кол. Вовче Попівсь­кого р-ну Житомирського окр. Київської обл. За­арештований 13 червня 1937 р. Обвинувачувався в причетності до к.-р. повстансько-шпигунської ор­ганізації. За постановою трійки при УНКВС по Київській обл. від 5 серпня 1937 р. - розстріляний 9 серпня 1937 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1959 р.
Лукашенко Максим Іванович, 1892 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, малописьменний, колгосп­ник. Проживав у с. Потіївка Попівського р-ну Житомирської обл. Заарештований 13 жовтня 1937 р. Обвинувачувався за ст. 54-10 КК УРСР. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл. від 17 листопада 1937 р. ув'язнений до ВТТ на 10 років. Реабілітований у 1989 р.
Лукашенко Олександр Петрович, 1908 р. н., с. Потіївка Попівської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, малописьменний, колгос­пник. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Житомирської обл. Заарештований 3 грудня 1937 р. Обвинувачувався як баптист та в а.-р. агі­тації. За постановою трійки при УНКВС по Жито­мирській обл. від 5-6 грудня 1937 р. ув’язнений до ВТТ на 8 років. Реабілітований у 1958 р.
Любомудров Михайло Павлович, 1877 р. н., с. Георгієвське Владимирської губ. Росіянин, осві­та середня, священик. Проживав у с. Потіївка По­тіївського р-ну Житомирського окр. Київської обл. Заарештований 16 серпня 1936 р. Обвинувачував­ся за ст. 54-10 КК УСРР. Київським олбсудом 13 грудня 1936 р. засуджений до позбавлення волі на 3 роки. Реабілітований у 1992 р.
Максименко Архип Михайлович, 1875 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, малописьменний, одно­осібник. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Житомирської обл. Заарештований 15 листопада 1937 р. Обвинувачувався за ст. 54-10, 54-11 КК УРСР. УНКВС по Житомирській обл. 19 листопа­да 1938 р. справа припинена в зв’язку із смертю обвинуваченого. Реабілітований у 1989 р.
Максименко Василь Олексійович, 1903 р. н., с. Потіївка Попівської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, малописьменний, колго­спник. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Житомирської обл. Заарештований 24 вересня 1937 р. Обвинувачувався як шпигун польської роз­відки. За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 4 січня 1938 р. - розстріляний 15 січня 1938 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1963 р.
Мальченко Спиридон Федорович, 1884 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, малописьменний, одно­осібник. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Житомирської обл. Заарештований 18 лютого 1938 р. Обвинувачувався за ст. 54-10 КК УРСР. Прокурором Потіївського р-ну 22 березня 1939 р. справа припинена.
Нікітюк Олександр Несторович, 1879 р. н., с. Стовпець Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, неписьменний, колгосп­ник. Проживав у с. Стовпня Потіївського р-ну Житомирського окр. Київської обл. Заарештований 20 липня 1937 р. Обвинувачувався за ст. 54-10 КК УРСР. За постановою трійки при УНКВС по Київ­ській обл. від 29 серпня 1937 р. ув’язнений до ВТТ на 10 років. Реабілітований у 1989 р.
Осецький Іван Мартинович, 1911 р. н., с. Гута-Потіївська Потіївської вол. Радомисльського  пов. Київської губ. Українець, малописьмен­ний, кравець промартілі. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Житомирського окр. Київської обл. Заарештований 8 червня 1937 р. Обвинувачу­вався в причетності до к.-р. повстансько-шпигун­ської організації. За постановою трійки при УНКВС по Київській обл. від 5 серпня 1937 р. - розстріля­ний 9 серпня 1937 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1959 р.
Петрук Марія Архипівна, 1903 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київ­ської губ. Українка, малописьменна, колгоспниця. Проживала в с. Потіївка Потіївського р-ну Жито­мирського окр. Київської обл. Заарештована 1 черв­ня 1937 р. Обвинувачувалася в причетності до к.-р. повстансько-шпигунської організації. За по­становою трійки при УНКВС по Київській обл. від 5 серпня 1937 р. ув’язнена до ВТТ на 8 років. Реа­білітована в 1959 р.
Пташинський Петро Григорович, 1913 р. н., с. Потіївка Попівської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, малописьменний, муляр. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Жито­мирської обл. Заарештований 6 липня 1941 р. Об­винувачувався за ст. 54-10 КК УРСР. За постано­вою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 8 липня 1941 р. - розстріляний. Реабілітований у 1991 р.
Радчук Володимир Тихонович, 1905 р. н., м. Житомир Волинської губ. Чех, чл. КП(б)У, пись­менний, контролер контори «Союзхліб». Прожи­вав у с. Потіївка Потіївського р-ну Волинського окр. Заарештований у 1930 р. Обвинувачувався в причетності до к.-р. організації. За постановою Судової трійки при Колегії ДПУ УСРР від 15 чер­вня 1931 р. ув’язнений до концтабору на 5 років. Реабілітований у 1965 р.
Скуратівський Максим Якович, 1889 р. н., с. Скурати Малинської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, освіта початкова, при­биральник. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Житомирської обл. Заарештований 17 люто­го 1938 р. за ст. 54-10, 54-11 КК УРСР. Прокуро­ром Потіївського р-ну 22 березня 1939 р. справа припинена.
Тивоненко Григорій Васильович, 1886 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, малописьменний, колгос­пник. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Житомирської обл. Заарештований 24 вересня 1937 р. Обвинувачувався в зв’язках із агентами польської розвідки. За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 21 січня 1938 р. - розстріля­ний 10 лютого 1938 р. у м. Житомир. Реабілітова­ний у 1957 р.
Тивоненко Семен Давидович, 1888 року народження, с. Потіївка Радомишльського райо­ну Житомирської області, українець, малопись­менний. Проживав у с. Нова Марківка Полісько­го району, колгоспник. Київським обласним су­дом 24 червня 1939 року засуджений до 3 років позбавлення волі. Реабілітований у 1992 році.
Харченко Андрій Михайлович, 1899 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, освіта початкова, діловод райвиконкому. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну. Заарештований 16 жовтня 1930 р. за ст. 54- 2 КК УСРР. Житомирським оперсектором ДПУ УСРР 12 березня 1931 р. справа припинена. Вдру­ге заарештований 17 лютого 1938 р. Проживав у с. Потіївка. Бухгалтер. Обвинувачувався за ст. 54- 2, 54-11 КК УРСР Помер 4 лютого 1939 р. в тюрмі. Реабілітований у 1989 р.
Харченко Василь Кононович, 1903 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, малописьменний, колгос­пник. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Жи­томирського окр. Київської обл. Заарештований 15 вересня 1937 р. Обвинувачувався у зв’язках із агентами польської розвідки. За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 5 листопада 1937 р. - розстріляний 12 листопада 1937 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1960 р.
Харченко Денис Павлович, 1889 р. н., с. Потіївка  Потіївської вол. Радомисльського пов. Київсь­кої губ. Українець, малописьменний, колгоспник. Проживав у с. Нова Була Потіївського р-ну Жито­мирського окр. Київської обл. Заарештований 7 че­рвня 1937 р. Обвинувачувався в причетності до к.- р. повстансько-шпигунської організації. За постано­вою трійки при УНКВС по Київській обл. від 5 сер­пня 1937 р. - розстріляний 9 серпня 1937 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1959 р.
Харченко Микола Дмитрович, 1894 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, освіта н. середня, дільни­чний податковий інспектор. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Житомирської обл. Заарештова­ний 28 липня 1938 р. за ст. 54-2, 54-11 КК УРСР. Прокурором Потіївського р-ну 25 березня 1939 р. справа припинена.
Харченко Петро Логвинович, 1890 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київ­ської губ. Українець, малописьменний, без певного місця роботи. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Житомирської обл. Заарештований 17 листо­пада 1937 р. Обвинувачувався в к.-р. діяльності. За постановою трійки при УНКВС по Житомирській обл. від 27 листопада 1937 р. ув’язнений до ВТТ на 10 років. Реабілітований у 1989 р.
Харченко Петро Пудович, 1896 р. н., с. Потіївка  Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, чл. КП(б)У. освіта початкова, кол­госпник. Проживав у с. Вихля Потіївського р-ну Житомирської обл. Заарештований 14 червня 1938 р. за ст. 54-2, 54-11 КК УРСР. Прокурором Потіївського р-ну 21 березня 1939 р. справа припинена.
Харченко Степан Домінікович, 1897 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, неписьменний, одноосіб­ник. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Ки­ївської обл. Заарештований 22 березня 1933 р. Об­винувачувався за ст. 54-10 КК УСРР. За постано­вою ОН при Колегії ДПУ УСРР від 6 травня 1933 р. ув’язнений до концтабору на 3 роки. Реабілітова­ний у 1989 р.
Цюпа Никифор Максимович, 1896 р. н., с. Потіївка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київ­ської губ. Українець, малописьменний, колгоспник. Проживав у с. Потіївка Потіївського р-ну Жито­мирської обл. Заарештований 18 грудня 1937 р. Обвинувачувався в а.-р. агітації. За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 16 січня 1938 р. - розстріляний 22 січня 1938 р. у м. Житомир. Реабі­літований у 1963 р.
Чернецький Іван Лукич, 1889 р. н., с. Потїівка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українець, малописьменний, одноосібник. Про­живав у с. Потіївка Потіївського р-ну Житомирсь­кого окр. Київської обл. Заарештований 15 червня 1937 р. Обвинувачувався за ст. 54-6, 54-11 КК УРСР За постановою НКВС СРСР і Прокурора СРСР від 5 листопада 1937 р. - розстріляний 12 листопада 1937 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1960 р.
Шуляк Олена Петрівна, 1915 р. н., с. Чайківка Потіївської вол. Радомисльського пов. Київської губ. Українка, освіта н. середня, вихователька дит­садка. Проживала в с. Потіївка Потіївського р-ну Житомирської обл. Заарештована 2 січня 1944 р. за  ст. 54-1а КК УРСР. Ружинським РВ НКДБ УРСР 2 квітня 1944 р. справа припинена.


Додатково:



Довідка:

Ст. 54 Кримінального кодексу передбачала ознаки таких злочинів:

ст. 54-1 "а" - зрада Батьківщині;

ст. 54-1 "б" - зрада Батьківщині військовослужбовцем;

ст. 54-1 "в" - сприяння членів сім'ї військовослужбовця втечі його за кордон;

ст. 54-1 "г" - недонесення про зраду, що готується;

ст. 54-2 - збройне повстання;

ст. 54-3 - зносини з іноземною державою з ворожою метою;

ст. 54-4 - надання допомоги міжнародній буржуазії;

ст. 54-5 - схилення іноземної держави до війни проти СРСР;

ст. 54-6 - шпигунство;

ст. 54-6 "а" - передача за кордон винаходів чи вдосконалень щодо державної оборони;

ст. 54-7 - шкідництво;

ст. 54-8 - тероризм;

ст. 54-9 - диверсії;

ст. 54-10 - антирадянська пропаганда і агітація;

ст. 54-11 - участь у контрреволюційній організації;

ст.54-12 - недонесення органам влади про контрреволюційні злочини;

ст. 54-13 - активна діяльність проти революційного руху при цараті та під час громадянської війни;

ст. 54-14 - контрреволюційний саботаж.

Джерело: Томи книги "Реабілітовані історією" Житомирської та Київської областей.

вівторок, 12 липня 2011 р.

неділя, 10 липня 2011 р.

Євтєєв Юрій Олексійович - відомий потіївець


Євтєєв Юрій Олексійович народився 1 січня 1952 року в селі Потіївка Радомишльського району Житомирської області в сім'ї Олексія Андрійовича та Євгенії Станіславівни Євтєєвих. Згодом родина Євтєєвих переїздить до Бердичева на постійне місце проживання. Тут Юрій Олексійович навчається у загальноосвітній школі, звідси йде проходити службу у лавах Збройних Сил СРСР.

У 1972 році Юрій Олексійович вступає на підготовче відділення Київського технологічного інституту легкої промисловості, згодом на стаціонарне відділення, яке закінчує у 1978 році, отримує кваліфікацію інженера-економіста.

Ще під час навчання в інституті Юрій Євтєєв проявив організаторські здібності. Він користується повагою серед студентів і викладачів, є самовідданим учасником студентських будівельних загонів, його обирають комісаром і командиром цих загонів. Юрія Олексійовича неодноразово обирають секретарем комсомольської організації факультету, а також членом комітету комсомолу інституту, вченої ради факультету. Під час навчання в інституті він був направлений на роботу в комсомольські органи, де згодом за свою самовідданість здобув найвищі нагороди ЦК ВЛКСМ та ЦК ЛКСМ України.

Закінчивши комсомольську кар'єру, Юрій Євтєєв працює на керівних посадах у Міністерстві промислового будівництва УРСР, Державному Комітеті УРСР з матеріально-технічного постачання. Проходить шлях від посади начальника відділу до начальника управління. У Міністерстві економіки України став завідувачем самостійного відділу.

Юрій Євтєєв – учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, має другу категорію ліквідатора.

У 1995 році Юрій Євтєєв запрошений на роботу в апарат Кабінету Міністрів України. 6 грудня 2007 року призначений начальником Управління кадрового забезпечення та персоналу, а з 8 червня 2010 року обіймає посаду директора Департаменту кадрової політики Кабінету Міністрів України. Має 3 ранг державного службовця.

Професіонал державної служби, Юрій Олексійович Євтєєв вніс великий особистий внесок у розробку то впровадження нормативної бази з її розбудови у незалежній Україні. За багаторічну бездоганну роботу та здобутки він нагороджений орденами "За заслуги" ІІІ та ІІ ступеня, трьома Почесними грамотами Кабінету Міністрів України, відзначений Подякою Прем’єр-міністра України, Подякою Головного управління державної служби України, нагрудним знаком "Державна служба України "За сумлінну працю" та Грамотою Головдержслужби.

Та попри працю у вищих державних органах Юрій Олексійович не забуває своєї малої Батьківщини, де пройшли його дитячі та юнацькі роки. Він завжди опікується й допомагає друзям, колегам. Та особливо відчутна його допомога міській громаді та її керівництву: Юрій Євтєєв допомагає у вирішенні нагальних питань соціально-економічної розбудови міста, проблем життєдіяльності міського комунального господарства.

27 червня 2010 року за внесок у розвиток міста Юрій Євтєєв був нагороджений Орденом міста Бердичева "За заслуги". Церемонія нагородження відбулась під час святкування Дня міста Бердичева. За рік – нове відзначення заслуг перед громадою Бердичева: за вагомий внесок у вирішення соціально-економічних проблем територіальної громади міста, активну громадську позицію рішенням Виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 23 червня 2011 року №352 Юрію Олексійовичу Євтєєву присвоєно звання "Почесний громадянин міста Бердичева". Церемонія нагородження відбулась 26 червня 2011 року – під час святкування Дня міста Бердичева.

Юрій Євтєєв одружений, з дружиною Валентиною Анатоліївною виховали доньку Світлану, яка закінчила Київський національний економічний університет та працює у Національному банку України. Подружжя Євтєєвих має двох онуків.

Юрій Олексійович Євтєєв з рук міського голови Василя Мазура отримує орден міста Бердичева "За заслуги", 27 червня 2010 р.

Юрій Олексійович Євтєєв з рук міського голови Василя Мазура отримує відзнаку "Почесний громадянин міста Бердичева", 26 червня 2011 р.

Юрій Олексійович Євтєєв під час нагородження відзнакою "Почесний громадянин міста Бердичева", 26 червня 2011 р.



Джерела і література:

* Літопис вищих навчальних закладів. Випускники Київського технологічного інституту легкої промисловості, Державної академії легкої промисловості України, Київського національного університету технології та дизайну. – К. 2005.

* Рішення Виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 23 червня 2011 року №352.

* http://my.berdychiv.in.ua/images/pochesny/poch_58.htm

Пам’ятник ліквідаторам аварії на ЧАЕС у Потіївці встановлений за кошти депутатів Житомирської облради

26 квітня 1986 року – одна з найстрашніших дат в історії людства. Чорнобильська трагедія торкнулася чорним крилом біди кожного з нас, сколихнула життєве древо українського народу.

На Радомишльщині живе частина тих, кого Чорнобиль навіки відірвав від рідних місць, осель, дорогих серцю могил і храмів. Їх називають гірким словом «переселенці»…

Свого часу ми сердечно, гостинно, по-родинному щиро розкрили свої обійми для родин із Народицького, Лугинського, Овруцького районів, зігріли їх теплою усмішкою, добрим словом, допомогли облаштуватися на новому місці. Села Потіївка, Облітки і Краснобірка стали для них другою малою батьківщиною, а самі вони - нашими земляками.

У Потіївці для переселенців із забруднених радіацією територій було збудовано 300 нових будинків. Люди селилися на новому місці так, як на своїй рідній стороні, – вулицями, хутірцями, родинними династіями.

За 25 років, що минули з дня Чорнобильської трагедії, долі потіївчан і переселенців тісно переплелися: створилися нові сім’ї, народилися діти, онуки, але й досі сняться їхнім дідам, бабусям, батькам і матерям отчі обереги: і ясен біля хати, і калина біля ставу, і стежина, що веде до батьківської хати.

Болюча, щемна пам’ять про рідне село знову й знову повертає їх у страшну, обпалену горем весну 1986-го року.

Напередодні 25-ої річниці аварії на ЧАЕС в одну з газет Житомирщини надійшов лист із Потіївки від ліквідатора М. Ф. Гаврильчука – вихователя сільської школи-інтернату для дітей-інвалідів. У ньому він писав: «31 жовтня 2010 року на виборах депутатів обласної ради я особисто і багато моїх односельчан віддали свої голоси за Всеукраїнську Чорнобильську Народну Партію «За добробут і соціальний захист народу» (ВЧНП). Маємо тепер у Житомирській облраді п’ятьох своїх представників. Сподіваємося, що вони допоможуть у встановленні у Потіївці пам’ятника на честь ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Дай, Боже, мені дожити до цього дня…”

Прочитавши листа М.Ф. Гаврильчука, В.Й.Развадовський – ліквідатор аварії на ЧАЕС, голова фракції ВЧНП у обласній раді, заслужений юрист України, генерал-лейтенант, доктор юридичних наук, професор, народний депутат України III, IV скликань приймає рішення, з яким одностайно погодилися ми, його колеги: О.І.Савченко, В.А.Нехворовський, А.Д.Розпутенко і автор цих рядків Н.А.Данилюк, - виготовити за власні кошти пам’ятник на честь ліквідаторів на ЧАЕС і урочисто відкрити його в Потіївці.

Ескіз пам’ятника (а це – три стели з чорного і червоного граніту) депутати розробили самі, а власне пам’ятник виготовили працівники радомишльського підприємства «Лабрадорит» у стислі строки – за десять днів. Допоміг привезти конструкції пам’ятника в Потіївку депутат райради В.М.Бойко, а сільський голова В.О.Майструк з помічниками підготували майданчик під пам’ятник і встановили його.



Нехай же пам’ятник, про який йде мова, буде нашою маленькою частинкою великої шани України перед людьми, які врятували нашу землю від ядерної катастрофи.

Наталія ДАНИЛЮК, депутат Житомирської обласної ради (Всеукраїнська Чорнобильська Народна Партія «За добробут та соціальний захист народу»)
http://zhytomyr.info/news_89138.html