Сайт зі старовинними фотографіями Потіївки на мапі

https://pastvu.com

PastVu - проект зі збору свідчень минулого в фотографіях, погляд на історію середовища проживання людства.

Як червоні остаточно здобули Потіївку

ЦАМО, Ф. 417, Оп. 10564, Спр. 314

 

ЦАМО, Ф. 417, Оп. 10564, Спр. 315

Мапа Потіївки 1944 року

Позначено стару школу, вітряки, болота, окремі двори. А присілок Букачі підписаний, як радгосп "Р.В.К."

Перепис хутора Букачі. 1795 рік.

Футор Букачи, принадлежащий дедичному владельцу подкоморому житомирскому Максимилиану Лаврентовичу Потоцкому

В футоре Букачах шляхта:

1 дом

Михайло Есипов Контев (40 лет), вдовец

У него сын Франко (13 лет)

У него дочки: Петрунела (17 лет), Магда (15 лет)

Перепис однодвірців села Букачі. 1858 рік.

Однодворцы деревни Букачи, жительствующие на помещичьей земле

Константин Иванов Чернецкий (37 лет)

Его сын Лукаш (1,5 года)

Константина жена Пелагея Иванова (28 лет)

Джерело: ДАКО, Ф. 280, Оп. 2, Спр. 1474, Арк. 107-108 зв.

Ревізька казка євреїв села Потіївка. 1795 рік

Евреи Радомысльського кагала, имеющие временное проживание

В селе Потеевка

Гершко Шмолиович (26 лет)

У него жена Годька (24 года)

Джерело: ДАКО, Ф. 280, Оп. 2, Спр. 33, Стор. 16, 48

Залізнодорожна колія „Ірша- Радомисль."

(Економичне і культурне її значіння).

Могутня сила "незалежних обста­вин" одного разу на довгенький та­ки час закинула мене в Радомисль. Вигідна, суха місцевість, прямі бру­ковані вулиці, чепурні, білі будиноч­ки, оточені рясними, зеленими садоч­ками, з-за яких побідно визирають і грають на сонці золотими хрестами городський собор і його близька су­сідка—приходська церковця,—з пер­шого разу зробили на мене дуже приємне вражіння. Коли ж, спустив­шись по „Київській" вулиці, я поба­чив заквітчану кучерявими вербами ніжну річечку „Мику", що під самі­сіньким підніжжям города злилась з буйноводним красунем—„Тетеревом", щоб спільними силами постачать го­родянам і погожу воду для питва, і чудову прохолоду в літню спеку, щоб легко держать на гладенькому зерка­лі свого лоня човни не самих тільки рибалок, а й городян, охочих розім­нять свої руки веслами; коли я поба­чив, зразу ж за Тетеревом темно-жовту стіну несходимого вікового со­снового бору,—я сказав сам собі: „це рай, справжній рай!” І трохи не по­спішивсь благословить „незалежні об­отавини”, що привели мене побачить цю красу.