Сказати, що родина жила бідно, значить нічого не
сказати. Щоб хоч якось полегшити собі життя, батьки вирішили віддати когось із
дітей до інтернату. Вибір спинився на Ніні.
Одинадцятилітня дівчинка мала веселий характер, легко
сходилась з людьми. Мама вважала, що їй легше буде перенести розлуку з рідною
домівкою.
Школа-інтернат в селищі Потіївка Радомишльського
району – ще одна важка сторінка її біографії. Це була перевірка сили її
характеру і волі, любові до життя і до людей.
Один із вихователів карав її за найменшу провину,
годинами тримав у кутку на колінах, загадував виконувати найважчу роботу… Ламав
горду душу. Не зламав, на щастя…
Ніна стійко перенесла важкі випробування, не
зневірилась, не загубила світлих почуттів і віри в себе.
Мабуть, це трапилось ще й тому, що були в інтернаті й
інші педагоги. Одна з улюблених викладачок Людмила Іванівна порадила Ніні
професійно зайнятись співом і спробувати себе у якомусь відомому мистецькому
колективі. Дівчина не одразу скористалася порадою вчительки.
Закінчивши інтернат, вона спочатку влаштувалася
помічницею кранівника на одному із заводів Коростеня.
Немає коментарів:
Дописати коментар