субота, 6 лютого 2016 р.

Стаття "Антей з планети Комсомолія" з газети "Вільне життя", 14.01.1978 року

на фото: пам'ятник І. Ф. Бугайченку в с. Потіївка на Житомирщині

«Усі свої роки я прожив без тебе, батьку. І як­що ніколи не міг по-хлоп'­ячому ніжно звернутися до тебе, то в цьому лише винна війна. Але почуття, які збереглися в мене до тебе, я не проміняю ні на яку ніжність. Я пишаюся тобою, чуєш, батьку! І сьогодні над твоєю моги­лою, над могилою твоїх товаришів я клянусь бути гідним твого життя, твоїх подвигів, клянусь свято бе­регти в своєму серці пам'­ять про безсмертні твої  справи, клянусь бути вір­ним сином Вітчизни-мате­рі». Це слова сина Героя Радянського Союзу, ко­лишнього першого секре­таря Тернопільського обко­му комсомолу І. Ф. Бугай­ченка.
«Я був, є і вмираю ко­муністом!» — З такими словами в останню хвили­ну життя звернувся 5аан Федотович до рідної Бать­ківщини, до партії, яка йо­го виховала. Це було 14 січня 1943 року.
Підла зрада запроданця поставила радянського вої­на-визволителя віч-на-віч з катами в чорних мундирах. Патріот мовчав. І фашист­ські нелюди придумали йому найстрашнішу смерть — закопати живим у зем­лю.

Скрегочуть зубами лопати —
Скільки ще можна копати?!
Та волі не закопати!
Та віри не закопати!

Та правди не закопати! — звучить, як оптимістичний реквієм над могилою мо­лодого звитяжця.
Минули десятиліття, але величний подвиг не тьмя­ніє на скрижалях людської пам'яті. Ім'ям легендарного підпільника названа вулиця нашого міста, школа, піо­нерська дружина. Він сто­їть на трудовій вахті в комсомольсько-молодіж­них бригадах, де юнаки і дівчата працюють «і за то­го хлопця».
Ожив Іван Бугайченко і в творах поетів, які вклю­чив у літературно-докумен­тальну композицію «Антей з планети «Комсомолія» ар­тист державної філармонії, лауреат обласної премії імені С. Будного Василь Яковчук. Читець не тільки пропагандист, а й прист­расний слідопит героїчної біографії комсомольського ватажка. Він зустрічався з дружиною І. Бугайченка і його сином, розмовляв з бойовими побратимами ге­роя. Все це сповнює його виступи перед трудящими хвилюючою правдивістю про долю людини з леген­ди, яка звертається до нинішнього покоління.

Ми йдемо плече до плеча,
Серце в серце і душа в душу,
Нас ніколи не згасить печаль,
Буря з місця ніколи не зрушить,
Бо ми в грудях вогонь несем,
Бо ми в серці любов несем,
Бо ми в душах жагу несем —
Каесем! Каесем! Каесем!


Борис ДЕМКІВ.

Немає коментарів:

Дописати коментар