Сайт інтернату
Маленькі затишні куточки нашої пам’яті. Такі близькі та рідні, звичні та привітні. Так, саме тут, у непримітних двориках нашого життя, ми почуваємо себе надзвичайно комфортно. І не дивно, адже вони є колискою казкової країни, де мрії – це реальність. Саме тут ми можемо сховатися від буденних тривог, захиститися від шквалів зустрічних вітрів. Це чудове шкільне подвір’я зберігає краплини за краплиною найдорогоцінніші події життя багатьох поколінь. І скільки б не пройшло років, жоден з нас не в змозі викреслити зі своєї пам’яті місця, що об’єднують багатьох. Ми можемо називати їх по-різному: берег дитинства, храм науки, країна дитячих мрій, але все втілюється в єдиному понятті – рідна школа.
50 разів зустрічала наша школа першокласників на свій перший дзвінок, 50 разів проводжала випускників зі шкільного порогу у самостійне життя. За роки свого п’ятдесятирічного існування школа – інтернат стала рідною домівкою, дала путівку в життя тисячам випускників. Серед її вихованців – державні службовці, вчителі, лікарі, юристи, народна артистка, лауреат Шевченківської премії, доктори наук, поетеса і навіть олімпійський чемпіон. Тут стверджувались і набували професійної майстерності сотні педагогів. Тож декілька слів про нашу школу.
Ім’я – Потіївська спеціальна загальноосвітня школа – інтернат I-III ступенів для дітей з наслідками поліомієліту та церебральними паралічами.
Дата народження - 15. 06. 1959року. Місце народження – село Потіївка Радомишльського району Житомирської області.
Сімейний стан – мати - героїня. Діти – всі хлопчики та дівчатка, які навчалися, навчаються і будуть навчатися в ній. Ось і познайомились ми з цією школою.
Потіївська школа - інтернат почала свою освітню діяльність 15 серпня 1959 року. Наприкінці п’ятдесятих років в країні почали відкриватися школи - інтернати для дітей з малозабезпечених та функціонально неспроможних сімей, метою яких було навчити і виховувати дітей, привчаючи їх до колективізму і праці. В той час у нашій області відкрилися школи - інтернати в містах Житомирі, Бердичеві, Коростені, Радомишлі, селищі Базар. У цьому ж році було ліквідовано Потіївський район і більшість приміщень були віддані школі - інтернату. Спочатку інтернат розміщався у багатьох корпусах – колишніх будівлях райкому партії, міліції, готелю. Тут мало навчатись 300 учнів у восьми класах. Директором школи був призначений Топчій Дмитро Максимович, який раніше працював на керівних посадах Потіївського району. Почав набиратися штат: техпрацівники, які повинні були підготувати шкільні приміщення до прийому дітей, педагоги. Вчителів та вихователів Дмитро Максимович підбирав з числа кращих педагогів району. Влітку 1959 року педагогічний колектив був повністю сформований. Більшість педагогів були молодими, енергійними, не боялись труднощів у роботі.
У 1962 році було побудовано новий триповерховий спальний корпус, пізніше – власну їдальню і коридор, який сполучав спальний та навчальний корпуси, що значно покращило умови проживання вихованців, стало набагато зручніше і затишніше.
У 1968 році в житті школи сталася важлива подія – школа - інтернат для дітей з функціонально неспроможних сімей була перепрофільована у школу інтернат для дітей з наслідками поліомієліту та церебральними паралічами. Всі учні були переведені до Житомира, Коростеня, Бердичева, а на їх місце були переведені учні, які перехворіли поліомієлітом з Корнинського інтернату. Почалася нова епоха в житті школи. Незважаючи на фізичні вади, діти мали велике бажання вчитися, відзначалися допитливістю, демонструючи високий рівень знань. Та чи не найголовнішим було те, що тут вони мали змогу спілкуватися, здобувати навички самообслуговування, готувалися до життя, отримували необхідне лікування. Розширився штат медичних працівників. Колектив працівників школи - інтернату робив все для того, щоб інтернат став для дітей другою домівкою.
Часто школу порівнюють із театром. Справжній учитель поєднує у собі сценариста, режисера та актора. А хто ж тоді директор школи? Художній керівник або головний режисер, який керує всією виставою, підбирає акторів, розподіляє ролі.
Біля керма нашої школи стояли мудрі керівники, які, не шкодуючи власних сил, часу та здоров’я робили все можливе для того, щоб кращі шкільні традиції передавалися з покоління в покоління і жили й сьогодні. Біля керма Потіївської школи були дуже прекрасні і добрі капітани. І один з них завжди молодий і енергійний директор Кучер Олег Михайлович. Прекрасний господарник і керівник, він зумів зберегти кращі надбання своїх попередників і доклав чимало зусиль, щоб наша школа була такою затишною, чистою, привабливою, сучасною. Ділова людина, добрий сім’янин, спортсмен, майстер на всі руки, добра і чуйна людина – саме таким є сучасним директор.
Потіївська спецшкола - інтернат – це заклад освіти, який забезпечує умови для відновлення здоров’я, навчання, виховання соціальної адаптації в суспільство дітей, що мають наслідки дитячих церебральних паралічів та вади психофізичного розвитку. Тут живуть навчаються, проходять курс реабілітації 125 учнів з порушенням опорно–рухового апарату. Для навчання та проживання дітей створені прекрасні умови, обладнано сучасні навчальні кабінети, затишні спальні та ігрові кімнати. До послуг учнів бібліотека, логопедичний кабінет, сучасний комп’ютерний клас, майстерні, кабінет соціально-побутового орієнтування, актова зала, простора їдальня, ігровий та спортивний майданчики. Навчання здійснюється за новітніми освітніми технологіями. Особлива увага приділяється трудовій підготовці. Вихованці мають змогу вивчати деревообробну, швейну справу, народну вишивку, бджільництво.
Школа має досить вагомий кадровий потенціал: із 62 педагогічних працівників один педагог має звання “Заслужений вчитель України”, 5 педагогів нагороджено знаком “відмінник освіти України”, один вихователь має звання “вихователь-методист”, 7 педагогів – звання “Старший вчитель”, 20 педагогів – вищу кваліфікаційну категорію. В школі працюють вчителі-дефектологи, логопед, практичний психолог, юрист, лікарі – психоневрологи, методисти лікувальної фізкультури. Лікування та реабілітація учнів відбувається з використанням новітніх досягнень в галузі медичної науки.
Основою виховного процесу в школі є творчий пошук педагогів. 40 вихователів займаються організацією життєдіяльності дітей, яка включає в себе налагодження взаємин в колективі, прищеплення навичок самообслуговування та організацію їх змістовного дозвілля. Майже кожен вихователь має власні розробки самопідготовок, виховних заходів, цільових виховних програм розвитку дітей, які були приставлені на обласних та всеукраїнських виставка педагогічної творчості.
Наші діти щороку стають золотими і срібними медалістами. Матвієнко Ніна Митрофанівна – випускниця у 1962 році закінчила 8 класів нашої школи. Нині - народна артистка України, лауреат Шевченківської премії.
Ярова Катерина Іванівна – випускниця 1973р. Нині – вчитель математики та трудового навчання в нашій школі-інтернаті. Закінчила педагогічний інститут і повернулася працювати вчителем у рідну школу. Чоловік - випускник нашої школи Яровий Віктор Семенович, нині - голова районної асоціації інвалідів “Надія” Радомишльського р-н.
Патенко Надія Володимирівна, Качур Володимир Васильович (випуск 1977) Надія Володимирівна – начальник районного відділу освіти Тисьмінецької райдержадміністрації Івано-Франківської обл. Володимир Васильович - працівник відділу оцінювання якості освіти того ж району. Подружжя познайомилось у школі.
Семко Лариса Степанівна – випускниця 1976р. Нині проживає у Погребище Винницької обл. Поетеса, автор кількох збірок віршів.
Потапчук Лаврін Геннадійович – випускник 1992р. Закінчив Київський інститут харчових технологій, нині працює в м. Києві.
Жабняк Микола – випускник 1996р. Закінчив Житомирське училище – інтернат. Луганський СПТУ – інтернат. Срібний призер Параолімпійських ігор в Пекіні в 2008 році.
